Запіяв півень своє сопрано
І сповістив - настав вже ранок.
Небо -цвіте, кипить, вирує,
Немов Мольфар старий чаклує:
Вода з повітрям догоря,
Із горизонтом цілується зоря,
І ось - рожева позолота соковита
Сплавом новим у форму неба влита.
А я - нахабний... поступ Всесвіту спинив:
В руках - палітра, пензлик,
Навпроти - полотно,штатив.
Бо кожен рік, о листопадовій порі,
Неперевершені ці ранки і чудні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703340
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.11.2016
автор: олена гай