Це все лише у його голові.
Все відбувається в його уяві.
Він придумав мене
і мого начальника, що сьогодні
знову визвірятиметься на мене.
Він придумав мій біль і мій кайф,
мої страждання і короткі миті щастя,
що малюються у вигляді діаграми
на сітківці його уяви.
Він придумав цілі народи і цивілізації,
що ввесь час рояться, кишать, дзижчать,
гудуть дикими бджолами у його вухах,
сваряться, б'ються і миряться,
створюють свої (?) шедеври
у його голові,
не даючи йому відпочинку,
не залишаючи часу на сон.
Втім, сон йому не потрібен,
бо сон придумав теж він,
аби ми знаходили в ньому
спочинок від свого божевілля,
яке самі створили та оживили
у світі, який колись вимріяв,
виплекав і виплакав він.
Ніби Пігмаліон Галатею.
Чи то з цікавості.
Чи то з великої радості.
Чи то з великої нудьги...
Та годі собі й уявити те все!
Бо щоразу, коли відважуюся на це,
мені здається,
що в моїй крихітній свідомості
от-от станеться Великий Вибух...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703198
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.11.2016
автор: Олександр Обрій