Капають сльози не в громовиці,
Капають сльози у жінки - вдовиці,
Сестрині сльози за братом падуть,
В три свої рочки відправився в путь...
Капають сльози в дітей за батьками,
Нашого краю - болючої драми...
Де ж полетіло тих сім мільйонів
Сіл українських, цілих регіонів ?!
За що такі жахи смертельні пізнали,
Жита -пшениці тоді морем лягали...
А ви помирали, вас просто стріляли,
За піднятий колос з землі відправляли
На Сибір і Урал, Сахалін, Казахстан,
Опухших дітей цілі ниви ще й лан...
В голодних очах залишився той колос,
В молитві обірваний кулею голос...
Смак трупного тіла, людей поїдання,
Історії крик і сторінок злипання...
Ти вижив у пеклі страшному, мій роде,
Великий і славний вкраїнський народе !
Віками не гасне хай ваша свіча,
Тих сім мільйонів із нас вистача.
Це ціла країна - страшний геноцид ...
Сльоза заступає ясний небовид.
Поставимо свічку сьогодні, вкраїнці
Як вічная пам"ять на чорній сторінці,
Як реквієм-пам"ять вбієнних безвинно...
Ридай за їх душі, свіче, тихоплинно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703051
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.11.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова