Я напишу а ти прочитай…
І відкриєш невідані речі,
Це від смутку у мене нажаль,
Серце віддано й бережно шепче.
Так якою була звісно ти?
В голові все тебе обгортало,
Закривалися очі мої,
І уява тебе малювала.
Зачаровані дні все біжать,
Обнадіюють навіть хвилини,
На забути тебе в цім житті,
Сум знаходить мене щогодини.
Ну а ти не тривож, не вбачай,
Бо такою і є певно доля,
Просто того лиш щиро кохай,
І я вірю що то твоя воля.
Я вже знаю яке є життя,
І кому в цім житті пощастило,
Хоч у серці моєму лиш ти,
Та йому ти даруєш ті крила.
Намагатись забути тебе,
Розум ставши навколішки просить,
І лиш молить мене по при все,
І судомами в серці щось зводить.
Мов у скронях з’явилася ти,
І в очах моїх проживаєш,
Завойовуєш частку краси,
І в мені її тишком ховаєш.
Намагаєшся звести усе,
І на далі з’являється кара,
Я кохаю тебе по при все,
Й розумію що я вже нездара.
Я не годен тримати ось-це…
Почуття що мене охопило,
Розбудило мене і живе,
І мене лиш одне полонило.
Я напишу а ти прочитай…
Бо мовчати тобі я не можу,
Я кохаю тебе, та нажаль,
Просто долею бути не можу.
22 листопада 2016 р.
©Андрій Анатолійович Отченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702916
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2016
автор: Андрій Анатолійович Отченко