[i]Десять тисяч ночей самотності,
Йодом темінь рани втирає,
Перегари повітря розгнівали сенс -
Ховатися в простиню снів,
Виткану майстром - небом,
Як радість ненадійних думок...
Сповзає ладаном зоря -свіча,
Кипить казан майбутніх жертв.
І ще не пізно щось змінити,
І ще так хочеться цвісти
Хоч би місяцем на пустирі
Забутих і розбитих мелодрам...
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702794
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.11.2016
автор: Мандрівник