Вже пізня осінь темнокрила...
На чорній я стою землі.
Чому озимина її не вкрила?
Чому тут урвища в золі?
Не має бути так під зиму –
Покинута знедолена земля.
Яким сльозам тут литись без упину,
Щоб відродилося рілля?!
Щоб знову мирнії мотори загули,
І в клопотах загомоніли люди,
Нові будиночки ошатнії звели,
Хрущі... садки вишневі всюди…
Та ні, не всім ще « музика дограла»,
Не кожен пращур вивернувсь в труні.
Не вся наситилася хижа зграя,
Що руки нагріває на війні.
Це не вони в окопах мерзнуть,
Не їхні матері тьмяніють у журбі.
І просто так їм всім не щезнуть
І не сховатись в Судний день в юрбі.
Нехай помоляться в своїх церковах,
Де хитро гроші відмивали
Людей, що спини гнуть в оковах
Боргів, які пани понабирали.
Аукціони, фонди поробили -
Вори там бавляться як діточки малі.
Та не лежати тихо їм в землі.
Яку вони спустошили й зганьбили!
© Олена Зінченко 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701940
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.11.2016
автор: Zinthenko Olena