Дим приємно лоскоче ніздрі… Приємно? Навряд чи назвеш це приємністю, але… Не дратує… Ковток кави – затяжка… Ковток – глибока затяжка… І ірландська музика в навушниках… Люблю ірландський фолк… Саме ірландський, а не шотландський. У ірландців більше флейти і майже немає волинки... Дим запашний… Що вони пхають у ті сигарети?
Ковток – затяжка, музика в навушниках і вікно переді мною… Я дивлюсь і не бачу. Тобто, бачу, але зовсім не те, що за вікном. Я бачу те, що в мозку… Чи не в мозку? Вчені кажуть, що пам’ять і свідомість – не в мозку, а поза ним. Таке собі нематеріальне поле, а мозок – лише генератор. Який це поле продукує. Тому й немає без мозку ні пам’яті, ні свідомості, ні підсвідомості.
Ковток – затяжка – музика – вікно… А колись «Лакі Страйк» був у м’яких пачках… Я ще встиг покурити «Лакі» без фільтру. Мало хто пам’ятає, що такі були. І, взагалі, мало хто про це знає. Я знаю і пам’ятаю. Оте поле пам’ятає, а мозок вихоплює з нього те, що потрібно – те, що було, те, що є і те, що могло б бути… А як воно могло б бути?
Ковток – затяжка… Я багато різних сигарет перепробував. Найбільше колумбійські подобались – «Президент» і «Піл Роха». Зараз такі важко дістати. Тому – «Лакі»… А «Лакі» вже не той… Чи навпаки – я не той?
Ні… Я той… Це «Лакі» не той, такий же запашний, як і раніше, але несправжній. А я… Ворухну плечима і та шкаралупа, машкара, в якій ховався, спаде. Вона і так вже… Благенькою стала, клоччям звисає. Не особливо дбав про неї мабуть. Дивне слово «мабуть». Можна інтерпретувати і як «може бути», і як «має бути».
Ковток – затяжка – вікно… Музика скінчилась… Слова, вони дивні… Самі-по-собі – нічого особливого, звичайно, буденно… Вживані – перевживані… Ми… Це ми створюємо з них комбінації… Підсвідомо створюємо. Впевнені, що свідомо, а насправді… За Фройдом все, за Фройдом… Комбінації, які можуть все змінити. Кажуть, що слова вбивають, лікують, ранять… Бла-бла-бла… Ні… Це не слова…
Ковток – затяжка… Ай! Палена целюлоза – фільтр… Це не слова все те роблять, це ми, коли складаємо їх у комбінації… Насправді, і ті комбінації не вбивають не лікують, не бла-бла-бла… Вони просто змінюють наше сприйняття реальності… Почув-прочитав таку комбінацію і… Ні, то не папір рветься, не тканину деруть, не залізом по склу… То сприйняття реальності руйнується. Нове народжується. Наші словесні комбінації спровокували перейми… І ось воно, оте нове сприйняття вже рве плаценту старого гачкуватими хижими пальчиками. Шурхіт паперу і рипіння драної тканини перетворюються на хрускіт кісток і вивернутих суглобів, ніби Чужий виривається на волю із чиєїсь тісної грудної клітки. Наростаючи, він, той звук, пресом тисне на скроні і… Зникає. Зникає так само раптово, як з’явився. Вкрита сіруватим слизом, скручена в позі ембріона, спина розпрямляється, одночасно повертаючись через ліве плече… Посмішка, що оголює гострі зубенята і пронизливий погляд миндалевидних очей… Він промовляє до нас – Я народилося, твоє нове сприйняття реальності, а старе – он воно… Це ті шматки мертвої плоті і слизу біля твоїх ніг… Тепер ти все бачитимеш моїми очима…
Ковток – чашка порожня… Замість кави – гуща, що, мов пісок розсипаний в роті… Немає кави – чашка у вікно, прямо в ценр шибки. До біса шибку, до біса вікно! Все одно я нічого в ньому не бачу…
А мозок хапає невидимими руками із комірок свідомості та підсвідомості картинки і показує мені. Ті самі картинки, що і сім хвилин тому – те, що було, те, що є, те, чого не буде… Тільки бачу я їх вже по-іншому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701899
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2016
автор: One of many...