Ми не знаємо один одного, але шукаємо…
За сотні тисяч кілометрів,
Якщо не на землі, то на небі…
Ми нарешті один для одного знайдемось.
Ми не знаємо, яка між нами прірва…
Прірва відстані, чи тільки кілька кроків!?
Прірва віку, чи я не набагато молодша…
Прірва поглядів, чи ми за одні блоки.
Ми не знаємо, кого і де шукати…
ми могли просто подивитись у дзеркало….
Але ми чогось продовжуємо чекати,
Я на тебе, а ти на мене….
Мені не знати, чого ти прагнеш,
Тобі не знати, до чого рвуся я …
Але так чи інакше….
Нас поєднала мрія єдина, одна….
Я хочу, щоб мене хтось зупинив,
Коли я раптом відчаюсь…
Я хочу, щоб хтось заради мене й тільки жив…
Я хочу для когось зіркою сяяти…
Я хочу, щоб ти був маленький,
Маленький, трохи наївний…
Щоб я тебе пригорнула до серця…
І ти спав спокійно...
Я хочу, щоб я без тебе і ти без мене,
Все рівно, що корабель без парусів ….
Я хочу бути для тебе натхненням
І самій з тебе черпати життєвих сил.
Я не хочу, щоб хтось з нас занудився….
І відчував себе, мов приручений раб…
І тому, давай, наперед домовимось ,
Що наша любов у душі, не в тілах…
Давай домовимось, що наше кохання – любов,
Нічим не гірше, не менше за любов до собаки,
За любов до старої бабусі та доброго діда,
За любов до людини, тварини і птахи….
Якщо ти не любиш світ, ти не зможеш любити мене.
Я не з тих, хто стане проти всього і проти всіх….
Я, мій любий, за щастя усім.
Запитаймо кожен у свого серця,
Запитаймо у тиші цієї осінньої ночі….
Я буду любити її/його так, як треба?
А не так, як тільки захочу!?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701798
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2016
автор: Можна бути собою?