Ти не знаєш, як плаче самотність,
І стискає свій розпач в перчатках.
Як сльозами вдягає ту гордість,
І складає в коробки всі маски.
Ти не знаєш, як пусто в кімнаті,
Від думок вибивається дзвін,
Їй широко на цьому матраці.
І блукає вона серед снів...
Ти не знаєш, як вміє мовчати,
І сміятись під сонячний дощ,
Як уміє свій біль загортати
У красивий і ніжний фатин.
Ти не чув, як ридає самотність,
Не сльозами, а помахом вій,
І проходить під шкіру їй осінь
В шумі серця її голосів...
18.10.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701718
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2016
автор: Долинська Людмила