Вростання в Істину
Тим, хто Істину шукає
Чом Янгол у сльозах – тобі не варто знать,
У нього сто скорбот сховались за плечима,
А ти іскринки свят хапаєш, ніби тать…
Можливо, ти також – його страждань причина.
Звикай до битв, до мрій, до щему простоти.
Тебе світ оглушив, сп’янив вином ілюзій,
А Янгол мовив: «Знай, що ми з тобою – друзі,
Тому – не збайдужій і в світі не сміти».
Знов серце защемить. І місяць підморгне,
Як найрідніший гість прозрінь твоїх безсонних.
У людства спільний гріх і каяття – одне,
Та натовп, щоб забуть про це – в хаосі тоне.
А ти не можеш так, хоча й грішиш, бува.
Ти вчишся розуміть, як жить без туги й страху.
А Янгол сяйвом крил твій смуток зігріва.
І щастя промінець твого дістався даху.
І ти будуєш дім, і дерево росте.
А завтрашнім синам ти скоро знайдеш маму…
Ти часто бачиш в снах: колись тут був Едем,
І зрада перша, й біль… і стогін у тумані.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701470
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.11.2016
автор: Донька Сонця