Звичайна історія

Це,  щоб  трохи  розрядити  напругу.  

Звичайна  історія

От  історія  звичайна,  
та  до  того  ще  й  повчальна,  
про  життя  подружнє  розкажу,
як  у  шлюбі  треба  жити,
і  коханням  дорожити,
і  не  переходити  межу.  

Чоловік  був,  в  нього  жінка,
наче  весняна  ожинка,
як  троянди  пелюстки  вуста,
гарні  очі,  гарні  груди,
гарна  жінка  буда  всюди,
тож  і  закохався  не  з  проста.

Була  трохи  вередлива,
часом  воду  так  варила,
будь  у  кого  міг  урватися  терпець,
та  кохав,  як  рідну  неньку,
пробачав  всі  витребеньки,
сподівався,  і  цьому  буде  кінець.

Гарний  був  той  чолов’яга,  
працьовитий  мов  коняга,
золоті  до  всього  руки  мав,
не  палив  і  не  сварився,
і  ніде  ні  з  ким  не  бився,  
і  у  гречку  також  не  стрибав.

Проте  мав  один  недолік,
ні  не  був  він  алкоголік,
але  в  чарку  часом  заглядав,
та  не  дуже  прихилявся,
трохи  вип’є  та  й  подався,  
і  у  цьому  теж  він  міру  знав.

А  дружина,  як  дружина,
як  з  колючками  ожина,
все  хотіла  мати  ідеал,
часом  і  сама  не  знала,
що  хотіла,  чи  бажала,
та  коханий  все  їй  вибачав.

Якось  вийшла  на  світанку,
бачить  чоловік  на  ганку,
щось  собі  мугикає  під  ніс,
подивився  на  кохану  –  
Чом  прокинулась  так  рано?
Я  тобі  даруночок  приніс.

Ось  маленьке  кошенятко,
нема  мами,  нема  й  татка,
хтось  його  заніс  у  темний  ліс,
подивись  яке  гарненьке,
ось  тут  біле,  ось  чорненьке,
і  неначе  та  антена  довгий  хвіст.  
Подивись  на  нього  люба,
не  держи  на  мене  зуба,  
краще  слухай  як  він  муркотить,
давай  котика  залишим,
буде  він  ловити  миші,
і  нам  разом  веселіше  буде  жить.    

Посміхнулася  дружина  
-  Та  не  завжди  ж  я  ожина,
справді  гарне  кошенятко  ти  приніс,
хай  живе  у  нашій  хаті,
у  нашій  хаті  розбишака  волохатий,
не  нести  ж  його  назад  у  темний  ліс.

Як  птахи  літа  летіли,
вже  обоє  посивіли,
серед  радісних  й  буденних  справ,
разом  з  ними  і  Муркотик,
виріс  з  нього  гарний  котик,
спокій  й  тишу  в  домі  зберігав.

Хоч  улюблена  дружина  
й  була  часом  як  ожина,
чоловік  все  з  гумором  сприймав,
тільки  в  вуса  посміхався,
і  не  дуже  переймався,
все  одно,  як  і  раніш  її  кохав.      

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701423
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2016
автор: Harry Nokkard