Поривом вітру тишина,
Опавше листя завиває,
І музика нажаль не та,
І більш сумної не буває.
Безжальним смутком в унісон,
Міняють кольори природи,
І почуттів важкий вагон,
Прямує поперек дороги.
Крокуючи іду в далі,
І намагаюсь заховатись,
Там де думки мої самі,
І не потрібно їм ховатись.
Де не знайдеш підказку ту,
Що допоможе далі жити,
І покохавши саме ту,
В неволі мусиш відпустити.
І розтерзавши на шмаття,
Я обгортаю свої руки,
Запам’ятаю листопад,
Котрий не змусить все забути.
19.11.16 р. ©А.А. Отченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701386
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2016
автор: Андрій Анатолійович Отченко