Про неї не потрібно безліч слів,
Лиш зірочки на небі шепотіли,
Зривався вітер й грізно зашумів,
Я розумів що тягне все до неї.
На підвіконні настрою нема,
Присівши я запишу на папері,
Поміж рядків залишилась вона,
Й стіна у серці що немає двері.
Зривалися думки мов буревій,
Й шквальним дощем у грудях заливає,
У серці загорілася іскра,
Тепер вона безжально в нім блукає.
Про неї не потрібно безліч слів,
І досить що вона така тендітна,
Як квітку з рук її я б не згубив,
Та лиш вона не пустить свого серця.
Про неї шепотіли щось думки,
Душа все закувалась у полоні,
І карбувала шрами і рубці,
Вона так полонила мої скроні.
Долоні так зжимаючи іти,
Натиснувши притягую до скроні,
Й шалено пробігають всі думки,
Й надалі я не розумію мови.
Про неї не потрібно безліч слів,
Для неї лиш хотілось б щось сказати,
І палко обійнявши ті уста,
Її ніколи так й не відпускати.
19.11.16 р. ©А.А.Отченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701381
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2016
автор: Андрій Анатолійович Отченко