Мерлуза
Покидає в надвечір`ї
світлу гавань корабель,
залишивши цитадель,
на верхівці крутих скель
шлях осяяти з нагір`я.
Гори обрій застилають
діамантами вершин,
що без покриву хмарин
з маяком самотнім тим
жаром море засівають.
Поринає у блакить,
човен мій на хвилях ночі
позирнувши в сині очі,
що теплом своїм дівочим
пісню в серці оживить:
"Ой, пливи моя Мерлузо,
до щасливих островів,
там цвіте уже мімоза
і мене чекає муза,
ніби радість своїх днів".
Промовляючи цю пісню,
подолаю лютий шквал,
не боюсь підводних скал
і піратських тих навал
у лиху годину пізню.
На шляху усе можливо
але завше є надія,
мов на небі зорі сіє
від чекання моя мрія,
що для мене вкрай важливо.
Прожене зірки світання
і Мерлузу вкриє день,
лиш тоді позаду тінь
потопає від цвітінь,
ставши здійсненим бажанням.
Подолав моря глибокі,
пережив тривожним час,
адже маю щастям шанс,
що зустріне ще хоч раз,
мене діва синьоока.
Ось тоді моя Мерлуза
стане нашим милим раєм ,
мов для нас є море краєм
і кохання там співає
світлим духом Марсельєзу.
Віктор Цвіт 10.11.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701314
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2016
автор: Віктор Цвіт