Мені не раз ламали крила.
Кидали мене в яму з чужих думок.
Не одного разу не питали ,
чого насправді я хотіла.
Не наважувалися ,
бодай хоч один ,
зробити до мене в душу крок.
Чому не знаю і не питаю.
Мені то дійсно є не цікаво.
Але одне мене мучає надто.
Чому мені намагалися завжди насолити?
У мене наче немає того, щоб назавжди убити.
Немає у мене що красти.
То нащо мене так контролювати?
Навіщо судити мій кожний неправильний крок?
Життя щоб прожити і засвоїти певний урок.
А ні, не один мені відповіді так і не дав.0
Чому так трапилося зі мною,
що зараз до мене тягнеться дружити той,
що все життя мене ображав своєю душею гнилою?
Я безліч питань маю.
Хтось їх пильно так слухав і за всім слідив.
Але мовчав...
Я впевнена що безліч є думок,
я впевнена не раз уже ті люди шкодували.
Але в житті не раз траплялось так,
що люди через дирку у душі страждали.
Я маю намір подивитися у вічі тому,
хто бодай хоч раз ,
мені з точністю вкаже на того,
хто не помилявся в житті ані раз.
Я не Господь щоб комусь щось говорити,
не стара людина , яка досить добре знає як жити.
Але точно від душі своєї можу вам сказати,
я та людина яка здатна добре відчувати.
І не одна зовнішність,
не зрівнна з добротою,
адже душу неможливо замінити,
а ви подивіться що наразі,
в нашому шаленому світі,
люди роблять із собою.
Змінюють зовнішність на краще,
а що всередині , ось там посеред грудей?
Всі думають ,
як щось в своїй зовнішності зробити,
але насправді,
не всі зберегли ось там в душі людей.
Коли на дворі 21 вік,
багато горесті напились вдосталь люди,
комусь не вистачає на хлібець,
а іншим, яка нова сукня буде.
Одні купляють в магазині курячі лапки,
щоб зробити дітям бульйону.
А інші,
не знають яку вибрати марку айфона.
Одні від жиру бісяться , не знають де гроші подіти,
а у інтернаті ,
мріють про материнське тепло і їжу самотні діти.
Люди настільки втратили ту людяність святу,
що навіть ангели,
від них відмовились на Небі.
На грудях хрест висить великий,
а всередині чаши повні пустоти.
Усі кричать, що християни,
а кидають людину ,
маючи можливість допомогти в потребі.
Мене судіть ви скільки заманеться,
хоч у мене не багато в гаманці,
але якщо буде потрібно,
останнім хлібом поділюсь.
Я не лукавлю, не іду іншою дорогою.
І знаєте , ми всі не такі святі,
але якщо таку можливість маєте,
не залишайте же нікого у біді.
Бо життя воно може повернути,
можна втрати взагалі усе.
І тоді в такі важкі хвилини,
до вас ніхто на поміч не прийде.
Скільки б в гаманці не було коштів,
головне людиною родиться.
Якщо ти зумієш допомогти сьогодні,
то завтра Бог від тебе не відвернеться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701299
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.11.2016
автор: Тетяна Мельниченко