Пробачте матусю старенька моя,
Що рідко до вас прилітаю…
Роки… постарів і у мене сім’я,
Все більше для себе тримає.
Здається сьогодні ще вчора було,
З братами, мов буськи гасали…
Вже й Стубла немає піском замело
Пеньки, де миньків діставали.
О,Боже де ж ділася та Дубина...
Дубам понад тисячу років.
Пощо наші роки, пішла і вона,
Не залишили… Злі для потомків.
І важко чогось мені так на душі,
Опльовані зайдами схили….
В Печерах Дніпрових засіли чужі,
Що ж правнукам ми залишили.
Пробачте матусю, не ваша вина,
Що знищили все хижороті...
Незмінно ця нечисть у пеклі скона,
Ще виставим ціни заброді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701182
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2016
автор: Микола Миколайович