Лебеділа часом сумно й строго,
Поглинала день помалу, ніч.
Десь отам неподалік, за рогом
Ріже нетрі срібночолий клич.
Рветься тихо відчайдушно-кволе,
Ніби пофарбована габа
В темно-синє, - зазоріле поле,
Золотом увінчана журба.
Мить майнула, - голосінням розпач.
Щось у душу впало, чи з душі
Розлетілись із коханням врозтіч
Долі стоголосі лемеші.
Врізались у пласт нічного суму.
Вкрала сяйво лез густа іржа, -
Струм гукає, злиться... щодо струму, -
Він давно їй кинув відкоша.
Синьоокий неспокійний красень,
Золотавий чуб, веснянок рій
Розсипає, наче листя ясен,
Сіється злостиво, як пирій.
У грози у наймах не навчився
Брати тільки крихту на розпал.
Скільки б день із ніччю не сварився,
Геліос і Нікта правлять бал .
06.11.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2016
автор: Ліна Ланська