його дружина
була балерина:
ручки тоненькі – ніж-ні…
і ніжки –
мов льодяники недосмоктані,
тендітні дитячі ступні,
щоб нечутно ступати,
об паркети не гупати –
не заважати йому спати…
його коханка
була селянка:
як озера – глибокі пригоршні,
і наче рибацькі човни –
пороли і ра́лили
грубі підлоги міцні
нефарбовані дощані
сорок першого розміру капці її вовняні
пристрасні
побачення потаємні –
обійми вогняні…
крадені
ночі безсонні
а по тім удома –
хандра і втома…
обережні
нечутні кроки паркетні,
зітхання лаковані –
стишені-стримані
аристократичні
у товариства вишукані
на звану богемну гулянку
вів під руку тендітну свою пір`їну –
у прозорих білих шовках балерину,
не громіздку ж, і справді, селянку…
отак повелося, отак і тривало воно –
жилося
і повнокровно, і зручно…
і во плоті відчутно, й зманіже-но
кажуть, усе тут правильно,
так-бо запрограмовані
чолові́ки всі полігамні
хто, нахвалившися дорогими ляльками –
і вдома грається у дорогі ляльки?
їх, витончені і крихкі,
ставлять назад на мармурові полички…
…заким
у шлюбній опочивальні
овальній
балерина скидала на́ ніч свої шовки,
розшнуровувала атла́сні пуантики,
він уже міцно спав,
і борознили його нефарбовані сни
сорок першого розміру вовняні човни…
17.11.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2016
автор: Валя Савелюк