Знаєш, мала, я інколи думаю – а тобі не западло, що я тебе малою називаю? Не знаю, от чесно не знаю, справді… Знаю, що не сподобалось тобі те слово – «западло», знаю, що взагалі не любиш ось цих таких моїх балачок. Ну… Таких історій. Які починаються фразою – От ми випили… Ні, мала, не напились, а саме випили. Не перекручуй… Знаєш, є історії, яких я теж не люблю слухати, є фрази, які я капець як не хочу чути. Ні, ніби нічого такого й немає ні в тих історіях, ні у тих фразах, а от неприємно чути… Так і в тому, що я колись, десь, із кимось випив теж, ніби, нічого такого немає? Нє, мала, - це не докір, не камінчик у твій город… А не скажу я, чого саме не люблю… Дурником не хочу виглядати… Та і тебе обмежувати не хочу…
А ти дизелем колись їздила? А як правильно – дизелем чи на дизелі? Ай… Яка для мене різниця… Я он іноді кажу «нє», хоч і знаю, що правильно – «ні». Яка мені різниця з того? Так, знаю –
Все починається в житті з малого –
З зернинки хліб, з промінчика зоря
І Ленін наш…
Вчив у школі…
То ти їздила дизелем, так? Знаєш – не всі вони однакові… Схожі, але різні… За вмістом. Схожі… Розбитими загальними вагонами, смородом поту, харчів якихось, перегару, параші… Ні, мала, я правильно сказав, то не туалет. Смерділо воно парашею, загаджене і забльоване.
Та все одно наш дизель особливий був, і номер його був прикольний – 666. Ми його так і називали – «Поїзд диявола». А офіційна назва гучна була – поїзд №666 «В…..я – Г…..н».
А ти знаєш, що про наш дизель ще Шолом-Алейхем писав? Правда, в його часи то була вузькоколійка і номера того не було. І бійок у вагонах не було, і п’яних в дим провідників у светрах з розтягненими рукавами, і швидкого сексу в тамбурах не було… От про що він міг написати?
А дизель – це субсвіт, субкультура, це – магія. Чого магія? Знаєш, у фільмах жахів бувають, типу, такі дзеркала, які відображають справжнє обличчя монстра? Дизель відображав… Чи навпаки – перетворював…
А в дизелі не можна самому… Дизель проковтне, пережує і виплюне… Якщо пощастить, то виплюне. На кожній станції всі намагаються сісти в один вагон… Гуртом веселіше і, як вчить народна мудрість – батька бити легше.
Дизель – це традиція, дизель – це дійство. І хто-зна, яку роль тобі сьогодні відвели у цьому дійстві. Дизель починається з горілки, бо їхати капець, як довго! Дизель продовжується гучними розмовами і піснями. Але їхати капець, як довго… Чіпляння до дівок і дівчаток (різниця зовсім не у віці, знаєш?)… Добре, коли якогось ідіота ощасливить думка зробити зауваження… Та ну, мала, не криви губки, не морщ носика… Ті зауваження ні до чого, крім реготу не призводили. Коли ставало нестерпно сумно, бо дівок на всіх не вистачало, а дівчаток… А що з тих дівчаток? Запитаєш, як звати – Маруська, Горпинка… Перелякані, напружені, смішні… Можна було й нав’язливо по-нахабному чіплятись… А я чомусь не любив цього… І не любив, коли інші так робили… Нє, мала, не тому, що я за інших кращий… не знаю, чому… А якщо й знаю – не скажу… Я інше любив… А, може, й не любив зовсім, а просто… Щоб ніхто… Ай… Дурниця все… Любив, то й любив… Ми йшли до інших вагонів… Там були такі самі… Кого дизель перетворив… Завжди чомусь хотілося, щоб запитали – Звідки ти? Капець, як хотілося! А знаєш, як моя станція називалась? «Дукля». І я кричав тоді – З «Дуклі»! І мене били в пику… Або я бив… Або не в пику… Або я лежав у тамбурі і мене зусібіч копали ногами… Або я методично гупав чиєюсь головою об підлогу, повторюючи – Дукля! Дукля! Дукля!
Мені зуба вибили в дизелі… Одного… Ребра поламали… Не пам’ятаю, скільки… Я комусь щось ламав…
Харчовий ланцюг, мала… Найперші і найпримітивніші його ланки…
А вище – все так само, тільки обгортка краща…
Я знаю, ти не любиш про таке… Знаю, ти відчуваєш те ж саме, що і я, коли чую те, чого чути не хочеться, коли знаю те, чого не хотілося б знати…
А дизелі зараз зовсім не такі, мала… Знаєш?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701011
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2016
автор: One of many...