Ти моя
моя
моя,
утопія…
Ти безодня мною незвідана,
відірвана
вітром трепетна осінь прожита колись…
Ти будеш, я знаю, ти будеш відданою,
мною прочитана,
шкода, якщо дочитана будеш кимсь…
Тебе цілувати б вустами зсохлими,
посічені руки ховати б під светр,
гріти ранками холодно – сонними,
бути з тобою кришталево – відвертим…
Тонути в глибинах твоїх океанів,
жителем стати твоє планети,
ділитись римами своїми й світами,
днями,
піснями,
секретами…
Та ми розтягнулись з тобою між роками,
відстань – тягар наш де ми приречені…
Руки уже не зійдуться замками,
не схилиш голову мені на плече…
Ми вже не ми, і уламків не склеїти,
загублені дні в вигадках страчених…
Ти моя
моя
моя,
хіба є значення,
якщо ти утопія…?
Нема…
І не до побачення,
а прощавай…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2016
автор: Матвійчук