На шматки, на дрібненькі кусочки,
Розлетілося власне життя
За роки - до останньої «точки»,
Наче був нерозумне дитя.
Все зібрати назад, як непросто,
Це не пазли - це роки життя,
Зруйнувавсь навіть міст, а за мостом,
Залишилось лише каяття…
Зруйнувати так просто здобуте,
Дальше, що? Це іще не кінець…
Зруйнувалося власне, набуте,
Та ще тліє ледь-ледь каганець.
Може щось позбираю докупи,
Кладка ляже, де був колись міст.
Не годиться іти через трупи,
Я зберу, я ж таки оптиміст.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700806
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.11.2016
автор: Віталій Назарук