Білий пухнастий сніг закружляв у танку. Увесь світ заступили великі лапаті вихори. До самісінького неба.
Земля і небо злилися в одне. Сніг насипав високі білі килими. І все сипле, сипле…
Здається засипає з головою. Загортає у непроникну безпечну фортецю. Таку спокійну. Таку надійну.
Чи надовго? Перші паростки тривоги пробиваються крізь снігову ковдру.
А якщо вибратися не вдасться? Приходить страх.
А сніг уже засипає по самісінькі очі. Навколо сліпуче сяйво. Біло – біло. Вже й не видно нічого іншого. Аж у очі ріже.
А може так виглядає сліпота?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700265
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2016
автор: Траяна