Він поклав свою руку на серце моє,
І стискає його дуже міцно.
А в очах моїх темно так раптом стає,
І в обіймах його дуже тісно.
Його погляд скажений лякає мене
І надія рятунку згасає.
Усі сили забрав і я вірю у те,
Що, напевно, я вже помираю.
І, мабуть, вже ніколи я не збагну,
Як могла колись так покохати...
Я до краю дійшла... я у прірву стрибну,
Щоб хоч якось це все подолати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=70019
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.04.2008
автор: Ева Пала