І бігли коні. Під копитами
Ридав зникаючий вже сніг,
Сліди чорніли на шляхах, покритих ще
Сіреньким килимом. І безлічі доріг
Так мчали разом з тими конями
Із ночі, сходу, ген, до днів,
І сонце з бурштину долонями
Торкалось ще сідих полів.
А там, в далечині синяво-сизій
Вже зеленіє сонечком весна,
Там знову вечір топазом зігріє,
І ті глибокі небеса
Знов запашіють літньою росою,
Що падала колись в зиму,
І чорне поле знову вкриється травою,
Що зникла перед осінню в пітьму…
Там тепло. Радісно. Яскраво
Знов вечір запалає в небесах
Своєю пурпуровою загравою. І в снах
Земля побачить чисте небо
У літніх сутінках, як до зими,
Й шкода мені, що лиш весні не треба
Пурпуру осені. Ті сни,
Ті хмари,і холодні, й величаві
Пробіглися по синяві тепла,
На мить про зиму нагадали
Й в світ інший зникли. І до дна
Все навкруги наповнилося спекою,
І всюди
Все оживає, і радіє, і бринить,
Але шкода зими криштальної. Й не буде
Нікого більш. Хто б міг її спинить.
А все радіє, і повсюди
Палають топаз і бурштин весни,
Й день золотавий всюди гріє,
І сонце знов заграє на росі.
… А коні бігли. Під копитами
Вже глухо гупотів асфальт,
Дивуючись цим білим, півзабутим вже
Створінням літ минулих. Й хат
Вже стріхи з марева бурштинного полинули,
Хоч ні, навіщо вони нам?
А коні до весни та літа бігли все,
Туди де сонце та тепло. Там…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699904
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.11.2016
автор: D.Rey