Стоїть хатина край села вся в білім цвіті.
Вона самотня, як ніхто на цілім світі.
Як те гніздо, котре покинули лелеки,
Щодня чекає пташенят з країв далеких.
Неначе вчора в ній життя ще вирувало,
Прекрасних спогадів у ній живе чимало.
Ще не забула аромат хлібини з печі
І наче чує щебетаннячко малечі.
Та пролетіли вмить роки, немов хвилина,
І лиш на свята в ній збиралася родина.
Проте і стіни в свою пам'ять увібрали,
Як на колінах батьки внуків колисали.
Усе проходить в цім житті ... і ми минаєм.
Ми тут в гостях й колись додому повертаєм ...
Ось так залишилась сама стара хатина,
Без батька й матері, немов би сиротина.
Стоїть самотня край дороги, мов билина,
Зі стріхи дощ стіка додолу, як сльозина.
Лиш віттям яблуня обняла, мов дитину ...
Стара хатина приголубилась до тину.
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699611
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2016
автор: Зоряна Кіндратишин