Світ підвладний людині. Ми змінюємо його, щойно починаємо усвідомлювати. Що ж дозволяє перетворити матерію?
Мова.
Кожне слово вкладається на полотно і вишиває у свідомості образи, які відтоді і стають нашим світом.
Слово вплітається у наше життя як нитка на килимі. Так звично, непомітно.
Слово зближує і віддаляє.
А слово про слово? Наче спіраль розкручується в нескінченність. Подвійна спіраль ДНК. Слово мовлене і почуте.
Німота відбирає не просто слова. Відбирає єдину можливість впустити у свій світ хоча б когось. Мертві не промовлені слова важкими брилами падають у глибини душі. І відмирають остаточно.
Наче й не потрібні? Нікому ж їх не почути?
Вмирає світ. Барвистий, яскравий. Міг спурхнути метеликом на легких крилах.
Невже не судилося?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699559
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2016
автор: Траяна