Ветеран необъявленной войны

Война,  как  гром  средь  ясна  неба,
Накрыла  мир  наш  с  головой,
И  он,  сказав  жене:  «Так  треба!»,
Пошёл  на  фронт,  к  передовой.

И  полетели  дни  недели,
Сплетаясь  в  жаркий  хоровод…
Не  для  своей  корыстной  цели,  -
Бежал  за  Родину  вперёд.

Не  раз  без  страха  и  сомнений
На  амбразуру  грудью  шёл;
Но  час  настал  иных  свершений,  -
Его  шальной  снаряд  нашёл.

Уж  медленно  ползут  недели…
В  гражданку  дали  перевод.
И  подвиг  –  просто  встать  с  постели,
Дойти  по  парку  до  ворот.

Списали.  Ветеран.  Напрасно,
Казалось,  столько  рисковал.
Но  мальчик  как-то  из  Попасной
Ему  письмо  в  санчасть  прислал.

«Спасибі  Вам  за  мирне  небо,
За  те,  що  Ви  звільнили  нас,
Що  нам  боятися  не  треба,
І  я  пішов  у  перший  клас.

Моя  родина  Вас  вітає,
Здоров′я  зичить  і  добра.
Здобути  орден  Вам  бажає
За    Вашу  мужність  дітвора.

Я  української  навчаюсь
Та  мрію  стати  козаком.
Своїм  корінням  я  пишаюсь
І  буду  гідним  юнаком!»

Слезу  неверною  рукою
Солдат,  прочтя  письмо,  смахнул.
Теперь  за  Родину  спокоен.
Не  зря  своей  судьбой  рискнул.

2015  р.
Примечания:

-  Данное  стихотворение  вошло  в  альманах  «Дух  земли»,  издатель  ФОП  Стасюк  Л.С.,  Хмельницкий,  Украина,  2015  г.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699554
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 09.11.2016
автор: Галина Верд