Наосліп, небу дощити...
Якби тільки день, - роками,
Зневажені, гинуть квіти.
Хрестами та канчуками
Уквітчані наші долі.
Хоч дихай на повні груди, -
Життя одбіжить поволі:
Фрагментами у етюди,
Неспокоєм у сьогодні,
Або назавтра у тугу.
Снігами впаде на скроні,
Накреслить глибоку смугу
В міжбрів"ї і на долоні.
Таврує щодня і мучить
Тримає душу в полоні.
Срібляста вуаль, павуче,
Нещадні прикриє шрами.
Ну майже, бабине літо
Мандрує собі віками.
Недоля, наосліп, слідом:
На зношений каптур змінить
Намітку осяйно-білу.
Учора ще ворожила:
"Видіння - богиня з піни..."
Ішла, - завмирали брили.
До ніг - самоцвіти й перли,
Медово-сумні бурштини, -
До неба - мости і храми!..
Майнули літа й завмерли,
Легкі, як пух тополиний,
Піски занесли руїни.
Богиня прийшла до тями,
У мудрості сни глибинні.
Прозріння із амальгами, -
Хрестами та канчуками...
Патина мстилась богині.
11.16.
ред 03 18.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699464
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.11.2016
автор: Ліна Ланська