Не сумуй моя доню, не треба.
Я по смерті (повір, пам’ятай)
Гусенят білокрилих у небо
Довгим дубчиком гнатиму в рай.
Заґелкочуть улітку громами,
Пух гуси ний до ніг упаде.
Уяви: то є промисел мами
У далекій країні Ніде.
По рум’янкових закутках раю,
На подушку, дитино, тобі
Щонайменшу пір'їну збираю,
Щоб пом'якшити сон у журбі.
Щоб не муляла каменем втрата,
Не було порожнечі в душі.
Знай, маленька: пасу гусенята,
Десь у бога складаю вірші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699208
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.11.2016
автор: Нея