Я знов одна серед людей…чужих мені людей…
Не треба блиску їх очей… і красоти речей…
Не треба дотиків і слів… не треба співчуття…
Не треба їм мій біль життя… не треба каяття…
Шукаю я в чужих очах… лиш погляд рідний твій…
І запах схожий… геть п’янить… але на жаль не твій…
На жаль… це знову хтось пройшов… безжально нагадав…
Як ти мене… немов дитя… на грудях вмить приспав…
Як ніжним дотиком своїм… не раз застерігав…
Суворим поглядом… німим – життя мене навчав...
І дотик ніжний… рідний твій – не сплутати ні з чим…
Шкода…що хтось… чужий… не свій… про це все нагадав…
Шкода… що важко нам обом… коли ідуть дощі…
Безжально душу рве вогонь… коли на самоті….
Ти так потрібен… лиш мені…. а я одна… тобі…
Та знову в натовп йдемо ми… з людьми…на самоті…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699178
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2016
автор: Франко Наталія