Свідомо не хочу нічого писати
Про цілі земного життя,
Давно все відомо: творити й кохати
Й радіти, неначе дитя,
Щоб світ цей прекрасний й такий неповторний
Пізнати і впевнено йти
До втілення мрій, часом найілюзорних,
Будуючи диво-мости...
На жаль, ми живемо в нестерпному світі
Людської жаги до щедрот,
Чим далі, тим важче стає зрозуміти,
Що рівень усіх нечистот
Давно перевищив критичну відмітку,
А протяг скалічених душ -
Мов сморід із золотом вкритої клітки
Під оплески бравих чинуш...
Отак і живемо: усім все відомо,
І кожен, як може... краде...
Ой, вибачте грішного, «тягне додому»,
Воно ж нічиє й пропаде!
Й нікому не диво, сам цар пропонує -
«По-новому» в краще життя:
- Накрали? Чудово! - тепер декларуєм.
Без клопоту на каяття...
А клятий годинник роки відбиває
Й веде у прийомну Творця,
Хтось впевнено істини шлях здобуває,
Не втративши гідність лиця;
Хтось тяжко камінням дорогу встилає
І зубрить молитви ченця;
Хтось легко й відверто над світом злітає
Без зайвої думки кінця;
Хтось вічність, відведену на цьому світі,
Лише у скарби перевів;
А хтось у римованих слів оксамиті
Життя перетворював в спів....
07.11.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699166
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.11.2016
автор: Serg