за тими очима немає нікого хто мав би
зігріти
і майже зів’яли від доторків квіти
у твоїм волоссі
зазвичай ті очі-планети не сходять
з орбіти
та в наших це навіть без зайвого руху
вдалося
із наступом ночі росте концентрація
звичної тиші
я вчусь тихий шепіт думок не сприймати
як викрик
та поки не надто виходить бо ж гучність
у них значно вища
я вчусь не любити у тиші
тебе
що є сили
бо все що раніше цвіло
тепер втратило колір
і світло в’їдається серцем удень
як отрута
десь там на орбіті зірки все ще ходять
по колу
десь тут я не можу ніяк запах квітів
у твоїм волоссі
забути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698962
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2016
автор: команданте Че