Пожухла одежина,
невмивана сама,
немовби загубила
мить-щастя у віках.
У кучугурах листя,
в скуйовджених гілках,
в покинутих обійстях,
в остужених ставках.
Шукала, гнула спину,
аж скалки на руках,
а час невпинно линув
в замріяних думках.
Стоїть, бентежний погляд,
мотає вітер коси.
Від миті тільки спогад.
Дощами плаче осінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698859
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 06.11.2016
автор: олена гай