***
А перший сніг ще невимовно юний.
На швидкоплинне схожий почуття.
Летить, летить...лягаючи на струни
доріг, стежок у пісні про життя.
А ніч повисла чорна, як маслина;
як пам`ять заримовує: “Торез”...
А сніг іде, іде важким курсивом
виписуючи основну із тез,
що “все на світі треба пережити”*.
І буде сніг, а отже ― врожаї...
Душа людська ― гнучке небесне сито:
гарячий сніг пропустить і жалі.
Та відпускаючи цей сніг у міжсезонні,
почуємо, як грає клавесин.
Мій лицарю! Ти сон мій і безсоння,
ти охоронець від смертельних зим.
листопад 2016
.................................................
* слова Ліни Костенко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698279
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2016
автор: Надія Позняк