Кохай мене, неначе й не вмирала,
Мов п’яти не облизані вогнем,
Завзяттям бевзів й пустослів’ям трибуналу,
Так, в серці ніби знов солодкий щем.
Кохай мене, неначе й не позаду,
Мов спину твою страхом не звело.
Кохай без сподівання на пощаду,
Якої б і без того не було.
Кохай... Завиє в проймах пустих вікон,
І моторошно цегла упаде
У мертву тишу, перед відчайдушним криком.
Так завжди, коли чуєш – вона йде.
Так завжди – із нізвідки у нікуди
В багні з дощем з’являються сліди.
Вона шукає, так говорять люди,
“Кохай мене...”, як вчуєш, так і жди...
...тендітні кроки, й шепіт за спиною,
й на шиї пальці мрецькі, крижані:
“Кохай мене, зостанься тут, зі мною,
В моїй ненависті диявольськім вогні!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697691
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 31.10.2016
автор: Андрій Майоров