Я знаю ми далеко один від одного.Між нами смертельна відстань,але ми живемо надією зустрітись,і якщо ти її втратиш ми обоє загинемо.Між зорями і місяцем нескінченна відстань,і що їм залишається.Хіба через це вони не з'являються на небі кожної ночі?Через це їхнє світло стає менш яскравішим?Ні,вони з'являються знову і знову,і сяють ще сильніше.Якщо вони світитимуть яскравіше в них є шанс побачити одне одного.Тобі смішно з їхніх спроб,але вони не здаються.І я їх підтримую.Я усвідомлюю те,що тебе немає поруч,але мене тішить той факт, що ми з тобою під одним небом.Хоч і погляди в нас з тобою різні,різна погода,але єдине і спільне в нас усе ж є-небо.Я дивлюся,і думаю чи воно в тебе таке ж на вигляд.Про що ти думаєш коли піднімаєш очі.Я думаю про тебе.Легкість хмар нагадує мені твою ніжність,чистота неба схожа на твій ясний розум,зміна погоди про твій перемінливий настрій.Прошу тебе хоч інколи зводити очі до неба.Якщо тобі буде не складно.Не прошу тебе шукати якоїсь схожості,просто дивитись.Спостерігай за його характерністю.Піддавайся його мінливості.Просто вдивляйся у небо.І я в той самий момент також дивитимусь на нього.І саме тоді наші погляди зустрінуться.На долю секунди,але це таки станеться.Хоч ми й далеко один від одного,але ми часто бачимось.Небо зіграло з нами злий жарт,але ми відчайдушно шукаємо спроб побачитись.Ми шукаємо в небі ті рідні і теплі очі,заради яких приділяємо небу стільки уваги.Ми дуже далеко,але погляди наші близько,наміри наші чисті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697659
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2016
автор: Мена