Мовчить душа немов німа –
Слова всі виїла скорбота,
Була людина і… нема.
Лишились спогади та фото.
Вона ж ходила серед нас!
Сміялась! Мріяла! Кохала!
У неба є безмежний час,
Чому їй видали так мало?
Чому у нелюдей з усіх
Натхнень є тільки убивати?
Чому для них природний гріх?
Чом не хвилює їх відплата?
Людей у світі й так катма,
Двоногих звірів більш прибуток.
Була одна… Тепер нема.
Є подих. В пам’яті. Та смуток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697627
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2016
автор: rutzt