Де посіч* - липа… Тихе надвечір’я…
Бджола із квіт висмоктує меди,
Мовчить під ніч у споришах подвір’я,
Ховають роси між зірок сліди.
Веде стежина в поле від порогу,
Летять тумани хмарами вгорі.
І видно, видно вдалині дорогу,
У світлий день, і навіть при зорі.
Тече вода із джерела до річки,
В очеретах ховаються в’юни.
На луг туман лягає тишком - нишком,
Він додає вербичці сивини.
А ми удвох, неначе очманілі,
Бредемо по нескошеній траві,
І ці тумани перші сині-сині,
Поміж трави біжать, немов живі.
Посіч*- деревна, або кущова огорожа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697470
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 30.10.2016
автор: Віталій Назарук