Іронія долі зі мною як орієнтир…
Вона вже не прийде. І я розумію, чому.
А ти не такий, як усі, і тому мій кумир.
Живу, шаленію: чекаю, коли вже засну.
Кажеш – одружений. Ну і невже? Слава Богу!
Тільки я й досі ні з ким. Наодинці. Сама.
Бачить не хочу! І думать не можу усього!
Немає спокою – в уяві є наша весна…
На стежку лихого я стала напрочуд раптово –
Усе віддала. І ти знаєш, що в мене був першим.
Надія дурна, бо існує, живе, наче мова,
Хоча не підживлюєш зовсім і поруч не держиш.
Вона проростає, неначе трава із асфальту,
Немов із паперу вже наклад стократний тираж.
Раптове сопрано зі старого звичного альту,
І ти… Всього-на-всього гарний реальний міраж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2016
автор: Ірина Морська