Погасли вогні і загублене місто,
Яке було доти фактично живим,
Відлинуло в часі і просторі. Лізе
З асфальту істота небачена - ти.
Мазками фарбоване, небо темніло,
Сповіщуючи про іще одну ніч.
Йдуть втомлені люди - їх купи і хвилі,
В панельних коробках всі сплять. Сотні тиш -
Вікно лиш одне цілу ніч не згасало,
Мов там народили десяток ідей,
Що стали забутими. Світло не спало,
Але почорніло... Я - знайда, німе,
Осліплене спалахом зниклого міста,
Яке на наступний світанок живе.
Не скажу, що двоїться, та були іскри -
Це, певно, життя, а оце, певно, смерть.
XXVIII - XXIX.X.MMXVI
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697394
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 29.10.2016
автор: Systematic Age