На двоє поділилося життя,
Назвавшись просто: до і після.
Як неопізнане дитя,
Ходжу по гострім лезі вістря.
гуляють по душі примари.
Та ще й так, ніби свої.
Під дощами пропливають тротуари,
а у них людей рої.
А мене течія підібрала,
Котрий день у ній тону.
Чиясь тінь із суші закричала,
Та я чула лиш канцону.
Хтось кричав, що хоче врятувати,
Та на місці лиш стояв.
Для чого голосно кричати?
Якщо лиш вітер обійняв?!?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697297
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2016
автор: Просто Дана