А все ж таки, дивні створіння ми, люди,
Живем завше так, немов пишем чернетку,
Складаєм невміло життєву абетку,
І часом самі себе в цьому ми губим.
Дитинства пора набрида швидко всім,
В доросле життя ми ступити бажаєм.
А згодом лиш мрії ночами плекаєм,
В дитинство потрапити, хоч уві сні.
Багатства ми прагнем, щоденно працюєм,
В гонитві за ним ми здоров'я втрачаєм.
А потім багатство усе витрачаєм,
Й за гроші лиш трішки здоров'я купуєм.
Турбуємось ми про далеке майбутнє,
Але про "тепер" часто ми забуваєм,
Тому так нерідко із нами буває,
Що ми пропускаєм життя незабутнє.
Ми прагнем в житті те, що є неважливим ....
Не вчать нас уроки життєвої школи ...
Живемо ми так, мов не вмремо ніколи,
Проте помираєм, немов і не жили.
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697139
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.10.2016
автор: Зоряна Кіндратишин