В минуле частіш повертаюсь думками,
Це мабуть вже старість стоїть на порозі.
На хвильку хоча б пригорнутись до мами,
Цього я, на жаль, вже зробити не в змозі.
Теплом огортають ті спомини душу,
В них лиця розмиті і фрази непевні.
І мариться щось, що я з місця не зрушу,
Та й рухати це вже не варто напевно.
Життя прожила, наче книгу писала,
Нізащо не вирву в ній жодну сторінку.
Чогось надзвичайного в книзі тій мало,
Та ще сподіваюсь, на те я є... ЖІНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2016
автор: Патара