Позолочене осінню місто
остудив крижаний аквілон*,
і чарівна краса падолисту
у зимовий попала полон.
Замело береги й тротуари,
сніг кружляє, немов пелюстки,
і на білім, до болю, муарі
вистеляють орнамент листки.
Приспів.
Осене, ти не журися, не плач,
зиму-суперницю щиро пробач,
з жовтнем іще натанцюєшся сальс,
ще закружляє у вихорі вальс.
Так в житті, мій коханий, буває –
це простий рівноваги закон –
після розквіту щастя, розмаю,
враз повіє різкий аквілон.
І стискає у відчаї серце,
що кохання пішло назавжди...
Жар і холод – в одвічному герці,
в наших душах лишають сліди.
Пр.
Ти не журися, коханий, не плач
і за весь смуток прости і пробач...
Ще не затихли оркестри для нас,
ще, наче крила, нестиме нас вальс.
*аквілон – назва північно-східного (північного)
холодного вітру в древній міфології.
27.10.2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697050
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.10.2016
автор: Світлана Моренець