Зупиніть, хто-небудь, той шаленого часу потік,
Або витягніть з вісі Землі надміцну батарею!
Пролітають хвилини, години ... і вмить промайнув уже рік,
Так ми скласти не встигнемо свого життя епопею.
Чом життя так спішить, чом не знає повільного кроку?
Чи вина це Землі, що так швидко летить круг осі?
Чи це ми, що завжди спішимо і не винесем з цього уроку:
Час нестримно летить, що ж залишимо тут по собІ?
Зупинися, хвилино, бо ти неповторна й прекрасна!
Зупинімося й ми, залишім в цій хвилині сліди.
Не вернЕм вже цю мить, як зоря вона блимне й погасне.
Так погаснемо й ми, та залишимо праці плоди.
Напишім про любов, хоч слова будуть зовсім банальні...
Заспіваймо про вічне, хоч сотні вже є тих пісень...
Намалюймо картини, й не будУть хай вони ідеальні...
Під дощем потанцюймо ... так, наче останній це день.
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696954
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2016
автор: Зоряна Кіндратишин