Зосталось літо у журбі,
В сорочці з маками. Ти вкотре
Згубив мене в житті... Юрбі...
З душі жбурнув як той... Непотріб...
Мені би плакати. Та ні.
Всі сльози виплакані морем.
Зостануся на чужині.
Для тебе ж це не буде горем.
Пройдеш ще тисячі стежок,
Напишеш вкотре іншій вірші.
Напишеш сотні їй казок.
І інші ці не будуть гірші.
Вона красуні молоді,
Мені б їм заздрити. Не вмію.
А ті!.. Мені...Писав тоді...
Тобі перечити не смію...
Чому тоді тобі не так?
Чому кохання не кохання?..
Бо ти пізнав такого смак!..
За тебе й вмерла б... Без вагання...
Ти жив життям, що є чужим.
Ти так боявся ображати...
Ти в світ прийшов хіба за тим?..
Щоб мама сміла лиш навчати.
А може-проживе життя
Вона за тебе... Певно, треба.
Згребе любов як те сміття,
І спалить край самого неба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2016
автор: Відочка Вансель