По захмуреній, сірій дорозі
Біг юнак, не жаліючи ніг.
Підійшовши дохати, став на порозі,
Та відкрити він двері не зміг.
Простояв так годину і більше,
Протягнув не по волі рукав.
І прокляв ту хвилину найгіршу,
Коли трубки від неї не взяв.
Всі слова промайнули у згадці
І від болю стікає сльоза.
У вікні світить свічка у хатці
Й загриміла у небі гроза.
Пролетіли у пам'яті крики,
Як сказав - я тебе не люблю.
Пам'ятає і плач її дикий,
І слова: «Я без тебе помру».
Як заграла в душі його гордість,
Запалив сигарету й сказав:
«Бути разом з тобою безглуздість,
Й взагалі - я тебе не кохав!».
Пала дівчина з криком на землю,
На коліна й благала - не йди.
Зрозумій, я тебе тільки люблю,
Та пішов, залишив лиш сліди.
Довго бідна сиділа на дворі,
Падав дощ, та було все одно
Та ця гордість, на жаль, поневолі
Затягла бідолашну на дно.
Ще в останній хоч раз би почути,
Ще хоч раз подзвонити йому.
Не могла, не хотіла збагнути ,
Що залишив її вже одну.
Та він трубки, на жаль, не знімає
І не чує гіркий її плач.
СМС із словами скидає:
Я кохаю тебе і пробач.
Розумію тобі не кохана,
Я кохати себе і не прошу.
У твоєму житті небажана,
Ось знімаю із тебе цю ношу.
Я кохаю й кохати я буду,
Шлю цілунок в кохані вуста.
Я тебе милий ні, не забуду
І стрибнула у воду з моста.
Довго в пам'яті бігли ці строчки,
Повторялись у раз і у раз.
Розірвав він на собі сорочку
Від обіди їй сказаних фраз.
Він кохав і кохає і досі,
Та ось гордість проклята була.
І тепер він стоїть на порозі,
Та, на жаль, вона вже не жива.
Не верне він назад уже часу,
Хоч бажає цього понад все.
І не має, на жаль уже спасу,
Вже не бачить він рідне лице.
По захмуреній, сірій дорозі
Біг юнак не жаліючи ніг.
Через гордість стоїть на порозі,
Та зайти він до хати й не зміг.
Кушнір Марина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696854
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2016
автор: Кушнір Марина