Під куполами Лаври розпустились, мов дівочі губки, троянди. Літо пашіэ Киэвом.
Модні дівчата: виснажені діэтами, накачані силіконом, одягнені майже в костюм Еви. У деяких район бікіні випираэ...чи то від прокладок, чи то він членів, бо зараз модно бути дівчатами з сюрпризом.
Цікаво, яка вона - душа трансвестита? Мабуть, янголи-охоронці таких створіннь наркомани раз допустили до такого. Або ж Бог просто спився від таких діток. Чи рабів? Врешті-решт, що вигідніше: бути рабом Яхве чи дитиною Перуна? Рабів - їх не шкода, хай підарасяться. А дітей? Щоб зрозуміти справжню любов до дитини, потрібно бути матір'ю: зібрати зерно, проростити його в собі, дати нове життя. А батько? Чи потрібен батько? Відповідь завжди даэ наймудріший- час. Скільки дітей тиняэться безбатченками? Га? Одне? Двоэ? Тисяча? Мілліард? Так-так, ти розуміэш про що я!
А мати? Хто вона? Та, що тільки дала життя? Чи та, що віддала свою душу в дітей, онуків?
Можна і при живій турботливій матусі бути сиротою. Надмір любові, як і її відсутність, - отрута.
Як стати матір'ю?
Це все-одно, що стати Богом. Чи, вірніше, Богинею.
Бог. Він сидить в чреві жирного жидопопа під золотим куполом і гикаэ від причащання вином і пожирання проскурок з м'ясом. Він дозволив убити напівсвого сина на очах у його матері. Навіть Сатані такі муки не вигадати. Хоча хто його знаэ, того Люцого. Може це він прикидаэться Богом і пукаэ димом з лампад на грішних жидів. Грішних- це з грошима, ну ти второпав, геж?
Щоб бути Богом, треба бути матір'ю. Як не крути, а воно таки так.
А щоб бути мамою, потрібно бути жінкою. Тут теж які страпони чоловкам в жопу не пихай, а все-одно з живота мужика нічого крім гівна не вилізе. Нічогісінько тобі розвинутіше глистів мужчина не створить собою.
А знаэш ти як це - бути жінкою?
Хочеш побувати у моїй шкурі? Я інколи переодягаю знайомих чоловіків у свої шмоття. Все-одно вони залишаються мужиками: з бровами орангутанга, очима жаби, носом носорога, вовчою пащекою, мохнатою мордою, лисою башкою, як у кота-сфінкса і при цьому з волосатими вухами і ніздрями.
І, найогидніше те, що я їх такими люблю. Бо я жінка! А не лізбіянка якась там! І не фригідна феміністка.
Інколи я помічаю, що зовсім відрізняюсь від інших жінок. Не тільки ззовні, думками, поведінкою, а й енергетикою.
Може я богиня? Чим вище ми себе ставимо, тим міцніше стаэмо рабами своэї високості. Це не я придумала, а якась інша богиня.
Я просто дурепа.
Перше філософське питання прийшло до мене в 9 місяців, коли старша сестричка всунула мою пустушку в сіль, щоб я не цмолила її, а училась говорити. В 10 місяців я таки уже говорила реченнями.
- А що ти робила у мами у животі?
- Нічого. Лежала ось так, клубочком. І заради цього ти мене учила говорить?
-Еге!
Друге таке ж критичне питання прийшло десь в півтора року, коли я посварилася з подругою сестри(їй було 13). У мене скінчилися слова. Але я була така злюща! Я зняла колготки(добре пам'ятаю:черврні), трусики з вишитими гладью двома пташечками теж опустила. І...показала жопку!
-Чим ти думала? - сварила мене мама.
І от тоді я задумалася, чим я думаю? Як народжуються мої думки?
Вже тоді я зрозуміла, що вони беруться з хаосу всіх моїх знаннь і формуються відповідно до життэвої ситуації.
Хаотичний цей текст. Питаю у тебе постійно щось таке просте і зовсім незрозуміле. Навіщо? Я ж не знаю хто ти. Я не знаю, що у тебе до кінця цього речення зачешеться спина. Зачесалась?
Знаэш, в минулому житті мене декілька разів спалювали на вогнищі, а раз у Польщі відтяли голову. Ну, ти знаэш за що. А він просто боявся. Не мене, а своїх почуттів. І навіть не їх, а втратити все: сім'ю, дружину, посаду і (о,найстрашніше) гроші. Дружина у нього була розумна де не треба. То я накликала неврожай, то епідемію чуми, то кохалася з субккубом. Аби тільки не зізнаться, що була я з її чоловіком. Щоб не горіла у вогні із сміхом над її жіночим нещастям. А я все-одно сміялась.
Цього разу все не так.
Я не та. Ніби і знаю хто я. Ніби й ні. Але ж ти відчуваэш хто ти?
Я можу творити.
Можу літати над повнею.
А з чого це почалося? З розпустних троянд у святому місці?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696625
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2016
автор: Angelina Wij