***
Ти відмовляєшся тримати за руки дерева...
Бо вже давно не літо
і листя згинуло з-під ніг,
і тобі нудно дивитися на голе гілляччя,
що просить у сивої хмари оберегу.
Краще йти на поклін до Бога,
просити потриматися за Його руку.
Бо, як позволить, маєш намір
прошмигнути у райський сад.
Не раз чув оповіді про жарптиць,
які живуть у райській траві,
наче в небі.
Бо в тому саду - усе небо!
А тобі треба конче, аби все було раєм
і все було небом.
Робиш перший крок, другий...
Дерева сумно дивляться тобі вслід.
А ти дивишся угору
і не знаєш того,
що Бог насправді журиться.
Бо гадав, що ти будеш утіхою для безлистих дерев
до весни,
поки рай прийде на землю.
Бо навесні усі дерева стають райськими...
15.12.15 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696605
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.10.2016
автор: Леся Геник