О, як багато ти мене повчав!
Століть я стільки була тобі винна!
Як вміло й гордо наче принц мовчав,
Коли душа кровила... Так повинна...
Які ти змайстрував нам терези,
Точненькі. Виміряють невагомість.
Що здивувались навіть образИ,
Вимірював ти навіть підсвідомість.
Усього було вдосталь. І"прощай"
Я не відчула... Бо земля десь впала.
А міг... Зварити ранком каву й чай,
Коли я... Ще жила... Ще відчувала...
Усього було вдосталь. І твій суд
Судив нас двох. Я винна знов у всьому.
Я думаю... Як ти... Чи ти... Не схуд?..
Бо я тобі молилась... Як святому...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696353
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2016
автор: Відочка Вансель